Поради батькам "Родинне виховання"

Родинне виховання

Сім’я – є однією з найдавніших і стійких соціальних спільностей. Історія розвитку сім’ї нерозривно зв’язана з історією розвитку суспільства, народу, країни. Її сьогодення і майбутнє пов’язане з сьогоденням і майбутнім людства.

Все, що є в нашому характері, все, що ми беремо з собою в своє доросле і самостійне життя, – закладено в нас перш за все в сім’ї, в години сімейного спілкування, сімейного дозвілля. Звичайно, світ людини формують і школа, і вулиця, і театр, і книга... Але саме сім’я є тим первинним середовищем, де проходить становлення особистості, де ми дістаємо перші відомості про багатообразність і складність оточуючого нас світу, про добро і зло, де формуються наші звички і вміння, наші погляди і життєві плани, потреби і здібності. В сім’ї розвивається вся гама наших емоцій і почуттів, через сім’ю ми засвоюємо соціальний досвід, переймаємо традиції. Саме в сім’ї йде непростий процес виховання переконань, вимогливості до себе й інших, милосердя і співчуття до людини.

Сімейне виховання має свою специфіку, свої особливості. Система виховних відносин у сім’ї характеризується природною близькістю між вихователями і вихованцями, любов’ю між батьками і дітьми. Вся атмосфера родинного життя сама по собі доконечно формує у дітей ті чи інші звички, потреби, риси характеру, певне ставлення до своїх обов’язків. Властиві здоровому сімейному колективу почуття взаємної поваги, довіри, взаємного піклування між чоловіком і жінкою, батьками й дітьми, братами і сестрами, створюють найсприятливіші умови для здійснення сім’єю своїх виховних функцій.
Звичайно, сімейне виховання не може замінити собою суспільного виховання, якому належить провідна роль у підготовці молодого покоління до життя і праці, у формуванні повноцінної особистості. Однак і суспільне виховання не може бути успішним без повноцінного сімейного виховання. Ці дві сфери виховного процесу в сучасному суспільстві, взаємно доповнюючись і збагачуючись, становлять єдине ціле.

Отже, найголовніші умови успішного сімейного виховання:

• сім’я – міцний і дружний колектив;
• інтереси членів сім’ї перебувають у гармонійній єдності з інтересами суспільства;
• повна сім’я – важлива умова успішного виховання дітей;
• єдність вимог з боку батька і матері;
• наявність у батьків почуття відповідальності за виховання дітей;
• дотримання батьками норм і правил співжиття;
• атмосфера взаємного довір’я, дружби, доброзичливості

Інформація для батьків " Криза 3- х років"

Поради батькам " Дивовижний ранній вік"

Консультація для батьків "Розвиток мовлення засобами художніх творів"

Дитина…Художня література…Дитяча книжка… Художня література – невичерпне джерело мудрості, знань, духовності, краси художнього слова для розвитку дитини дошкільного віку.

Для маленької дитини художня література й дитяча книжка є потужнім засобом емоційного розвитку, тому що спостерігаючи за виразом обличчя дорослого, який читає книгу, та розглядаючи ілюстрації, дитина  намагається наслідувати  вираз обличчя того, хто їй читає вірш, казку чи оповідання, копіює вираз обличчя персонажів літературних творів – показує як вони радіють, сумують, як дивуються. Слухаючи літературні твори, дитина вчиться радіти, співчувати та сумувати. Отже вона не тільки знайомиться з різними емоційними станами людини, а й тренується відчувати та передавати свої  почуття.

Твори художньої літератури розширюють кругозір дитини, розкривають таємниці природи, знайомлять її з подіями давно минулих часів, відкривають невідомі країни тощо. Оповідання та вірші про дітей вчать дошкільників взаємодіяти у колективі однолітків, ділитися іграшками, не ображати новачків.

Художня література та дитяча книжка є потужними засобами формування фонематичного слуху та правильної звуковимови, збагачення словника дитини, розвитку зв’язного мовлення.

Художня література і усна народна творчість – важливе джерело розвитку дитячого мовлення. Художня література та усна народна творчість традиційно використовувалася у вітчизняній та зарубіжній педагогіці як могутній чинник виховання і освіти підростаючого покоління. Виховна та художня цінність цього виду мистецтва обумовлена специфікою засобів втілення в ньому художнього образу, насамперед, мовних засобів виразності, адже мова літературного твору є найкращою, найвищою формою літературного мовлення, якому діти прагнуть наслідувати.

Живодайним джерелом розвитку художньої літератури є усна  народна творчість. Використання малих фольклорних форм є ефективним  прийомом фонетичної компетентності. Це повторення за дорослим, з дорослим та самостійне індивідуальне відтворення малих фольклорних форм, хорове й індивідуальне заучування віршів із фрагментарним програванням сюжету.

Серед фольклорних  жанрів чільне місце посідає казка, що слугує добрим матеріалом для театралізованої діяльності дітей, ігор-драматизацій, інсценування. Щоб навчити дошкільнят розрізняти інтонаційне забарвлення мовлення залежно від мети сказаного (запитання, обурення, захоплення, повідомлення), від характеру казкових героїв, особливостей  їхньої  поведінки   (добрий, турботливий, вайлуватий, плаксивий, боязкий, підступний, улесливий, злий тощо), доцільно пропонувати такі вправи, які готують до ігор-драматизацій і дають повне цілісне уявлення про конкретний персонаж.

  Народні казки стимулюють художньо-мовленнєву діяльність дитини, збагачують її мовлення  словами, взятими із усної народної творчості, сприяють оволодінню граматично впорядкованим зв’язним мовленням, спонукають дитину до власної творчості.

Художня література сприяє пізнавальному та художньо-естетичному розвитку дитини. Під впливом художнього слова дитина засвоює норми культури поведінки, відбувається національне виховання, урізноманітнюється ігрова діяльність. Книга впливає на розвиток почуття гумору. «Лікуючи книги», дитина навчається працьовитості й бережливого ставлення до довкілля.

       Художня література й дитяча книжка сприяють зближенню батьків і дітей, виступають засобом родинного виховання й формування культури сімейного дозвілля.

   Отже. Завдяки художній літературі та дитячій книзі відбувається розвиток усіх психічних процесів дитини – пам’яті, мислення, уваги, уяви, фантазії та спостережливості; формується мовлення, розширюється кругозір, здійснюється залучення до загальнолюдських і духовних цінностей, відбувається соціалізація дошкільника.

Поради батькам "Самостійність - показник розвитку дитини!"

Самостійність – одна з найважливіших рис кожної людини, виховання якої закладається в ранньому дитинстві. Дитячий сад – це місце, де у дитини формуються фундаментальні риси характеру, в тому числі і самостійність, які сприяють розвитку особистості в цілому.

В силу своєї активності та рухливості дитина завжди прагне робити щось сама, і тут головне направити її енергію в правильне русло, не намагаючись робити все за неї. Батьки можуть заглушити бажання дитини діяти самостійно настирливою ​​опікою. Це відбувається через страх, що малюк сам не впорається, але шлях до самостійності лежить через особистий досвід і помилки.

І ми раді поділитися цими правилами з вами:

1. Щоб спростити процес навчання, пов’язаний з прибиранням речей, необхідно створити умови, де дитині буде зручно дотягуватись до своєї полички, вішалки та інших місць.

2. Не можна вимагати самостійності, слід правильно керувати діями дитини, направляти її, уникаючи жорсткої критики і навпаки хвалити.

3. Якщо у дитини щось виходить гірше, то варто тактовно звертати її увагу на конкретну дію, над якою ще потрібно трохи попрацювати.

4. Варто не тільки керувати діями, але і задавати питання в процесі, щоб дитина звертала увагу на необхідність діяти певним чином.

5. Демонструвати певні дії на особистому прикладі, бажано робити це в трішки уповільненому темпі.

6. З кожним разом варто вдосконалювати навички, щоб у дитини не зникав інтерес до самообслуговування.

7. Ігрова форма – хороший спосіб навчити дитину доводити справу до кінця на прикладі ігрових персонажів.

8. Необхідно бути самим прикладом для наслідування.

9. Варто враховувати вікові особливості дитини і не вимагати від неї занадто багато.

10. Важливо викликати інтерес у дитини.

 

Це лише деякі рекомендації, яких варто дотримуватися, але й не варто недооцінювати значущість розвитку самостійності у дітей дошкільного віку!