Порада батькам "Як одягти дитину взимку!"

У зв’язку з холодами, що настали звертаємо увагу батьків на дотримання фізіологічних та гігієнічних вимог щодо одягу дітей взимку.

Основна вимога – одяг дитини взимку повинен відповідати температурі на вулиці.

Прогулянки дітей дошкільного віку здійснюються у відповідності до “Санітарного регламенту для дошкільних навчальних закладів”. 

При вході до дошкільного навчального закладу необхідно розміщувати термометр для контролю за температурою повітря на вулиці. Прогулянки на відкритому повітрі повинні проводитися не рідше 2 разів на день. Оптимальний час перебування на повітрі –  3,5 – 4 години на день з достатньою руховою активністю. Основними причинами скорочення тривалості перебування на свіжому повітрі є погіршення самопочуття, порушення стану здоров’я, ускладнення метеоумов.

Прогулянки на вулиці дозволяється проводити при температурі повітря не нижче –16 °С.

Гігієністи рекомендують: взимку при температурі повітря від – 4 °С до – 10 °С і швидкості руху повітря   до 2 м/сек дітей необхідно одягати у 4-5 шарів одягу. При цьому рекомендуються ігри з руховою активністю середньої інтенсивності.

Одяг дитини взимку підпорядковується принципу «плюс один», якщо дитині менше півроку- це означає, що кількість шарів одягу у дитини має бути більше за вас на один шар.

Чим старше і активніше дитина, тим менше потрібно її кутати – вона і так не замерзне, якщо буде багато рухатися. Якщо одяг буде тісним, кров не буде нормально циркулювати, а це збільшує ризик обмороження. Не забувайте, що найвища тепловіддача – біля голови, рук і ніг. Тому особливо важливо подбати про теплі шапку, шарф, рукавиці і взуття.

Одяг дитини взимку дуже важливий для профілактики застудних захворювань. Правильно підібраний одяг дитини взимку – запорука його здоров’я!

Інформація для батьків "Профілактичні щеплення їх роль для здоров'я дітей "

Вакцинація є найефективнішим і безпечним методом профілактики важких, життєзагрожуючих інфекційних захворювань, таких як: туберкульоз, дифтерія, правець, поліомієліт, кір, вірусний гепатит В та інші.

ВООЗ стверджує, що «за винятком чистої питної води, ніщо, навіть антибіотики, не зробили істотного впливу на зниження смертності, як вакцинація». Завдяки вакцинації щорічно можна попередити більш ніж 2,5 мільйонів дитячих смертей у всьому світі.

Вакцини – одні з найбільш ефективних і економічно-виправданих медичних та соціальних досягнень людства.Їх вводять здоровим і хворим людям, щоб попередити інфекційне або онкологічне захворювання, викликане мікробами, вірусами або токсинами. Ефективність вакцинації залежить від колективного імунітету. 95% охоплення населення профілактичними щепленнями забезпечує колективний імунітет. Тільки при такому охопленні щепленнями не виникають спалахи епідемії вакцинокерованих інфекцій.

В Україні відповідно до календаря профілактичних щеплень кожна людина отримує обов’язкові щеплення проти десяти інфекційних захворювань.

Вакцина БЦЖ захищає дітей перших 2-х років життя від важких форм туберкульозу, туберкульозного менінгіту і дисемінованого туберкульозу легень.

У першу добу після народження проводиться вакцинація проти вірусного гепатиту В, вкрай важкого захворювання, при якому вражається печінка і виникають хронічний гепатит із печінковою недостатністю або рак печінки – гепатокарціноми. Вакцина отримана методом генної інженерії, не містить вірусу, безпечна й ефективна. Вакцинація з 3-4 щеплень захищає від хвороб печінку довічно. Дуже важливо зробити ці щеплення дитині до початку сексуального життя та проведення хірургічних або стоматологічних маніпуляцій, попередити можливі інфікування вірусом.

Вакцинація дітей проти дифтерії, правця, кашлюку, поліомієліту, гемофільної інфекції типу B починається на першому році життя, ревакцинації проводяться в 18 місяців, 14 та 16-річному віці. Після 16 років ревакцинація проти дифтерії та правця проводиться 1 раз у 10 років. Ці інфекційні захворювання вкрай важкі, вони можуть бути причиною смерті, інвалідизації, важких ускладнень. Єдиний метод профілактики – це щеплення.

Особливо небезпечний кашлюк у дітей першого року життя, так як його перебіг нетиповий, з зупинкою дихання, з високим ризиком для життя, тому вакцинація кашлюку починається в 2-х місячному віці. Дуже важливо, щоб батьки, члени сім’ї були щеплені проти кашлюку.

Кашлюк – це захворювання висококонтагіозне, один хворий може інфікувати від 12 до 15 осіб. На кашлюк хворіють діти і дорослі

Кір – це вкрай важке захворювання, етіотропного лікування не має. Небезпечно ускладненнями: пневмонія, енцефаліт.

Вірус епідемічного паротиту викликає ураження ендокринних залоз і призводить до безпліддя у чоловіків.

Вірус краснухи може бути причиною енцефаліту, захворювання суглобів, синдрому вродженої краснухи, якщо дитина інфікується внутрішньоутробно.

Крім десяти профілактичних щеплень, в Україні діти можуть отримати захист проти ротавірусної інфекції, пневмококової та менінгококової інфекцій, проти грипу, папіломовірусної інфекції. Ротавірусний гастроентерит у дітей з 6 тижнів до 6 місяців – це важке інфекційне захворювання, що супроводжується інтоксикацією, блювотою і діареєю, зневодненням. Діти з цією інфекцією отримують лікування в інфекційному стаціонарі.

Охоплення вакцинацією на рівні 95% населення країни дає можливість забезпечити повноцінний захист населення від спалахів та епідемій інфекційних хвороб, яким можна запобігти щепленнями – це називається колективним імунітетом. ВООЗ застерігає, якщо рівень охоплення населення країни щепленнями падає, то це створює сприятливі умови для поширення інфекційних хвороб та спалахів епідемій.

 Роблячи щеплення, ви захищаєтесь від інфекційного захворювання, відмовляючись від вакцинації – ризикуєте здоров’ям та життям!

Консультація для батьків "Мова дорослого- зразок для дитини!"

Мова дорослого — це зразок, то жива сходинка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає своє давнє життя і своє сподівання, свій розум, досвід, почування. Мова дорослих -- приклад для дітей. Успіх мовного розвитку дитини, насамперед залежить від мови дорослих і, зокрема, батьків.

Маля навчається говорити завдяки слуху й здібності до наслідування. Відомо, що дитина дошкільного віку легко наслідує неправильну вимову дорослих, передає місцеву говірку, діалектизм, вульгаризм. Яскрава виразна мова дітей залежить від мови дорослих.

Правила, які варто пам'ятати

• Якщо до Вас звернулись із запитанням, відповідайте ввічливо, повним реченням. Чітко вимовляйте слова і звуки, говоріть так, щоб було зрозуміло.
• Уважно вислуховуйте поради старших - так і Вас вислуховуватимуть Ваші діти
• Вітайтеся при зустрічі з друзями, знайомими і привчайте це робити своє маля. Слова привітання чи прощання промовляйте доброзичливо, з посмішкою - теж саме буде робити Ваш син чи донька.
• Вчіть дитину звертатися до дорослих на «Ви».
• Не забувайте вибачитися за допущену недоречність у поведінці. Дякуйте за надану Вам допомогу, турботу, увагу - навчайте цьому дитину.
• Повсякчас в мові використовуйте чарівні слова: «будь ласка», «дякую», «прошу», «вибачте», «на все добре», «дозвольте», «смачного», «до побачення», «доброго дня», «на все добре», тощо.
• Не розмовляйте голосно у транспорті, на вулиці, у громадських місцях - те ж саме буде робити Ваш малюк.

Запам'ятайте!

Ваша дитина буде лагідна, чуйна, уважна, правильно говорити при спілкуванні з іншими, якщо Ви станете для неї взірцем!

Діти завжди наслідують своїх батьків!

Консультація "Дитяча впертість : як чинити батькам?"

 Дитяча впертість буває кількох типів:

 

• упертість надмірної вимогливості - причина криєтьсяв дуже суворому й вимогливому вихованні дитини. У тако­му випадку батькам варто більш самокритично поставити­ся до себе. Слід проявляти більше довіри до самостійності дитини, поважати її інтереси, захоплення;

 

• упертість розбещеності - навпаки, батькам треба поси­лити вимогливість до дитини, не потурати всім її «хочу». Але й різкі виховні зміни в таких випадках теж небажані;

 

• упертість «покинутої» дитини - батькам варто приділя­ти дитині більше уваги.
• Усі три згадані типи впертості є захисною реакцією дитини на неадекватне ставлення дорослих до неї. Адже в кожному випадку дитина стикається зі зневажливим ставленням до власної самостій­ності: у неї не вірять, їй не довіряють. Тож усі три типи ставлять зав­дання перед дорослими: треба змінювати ставлення членів сім'ї до дитини та одне до одного.
•      Утім існує ще один тип упертості дитини. Він пов'язаний з особливостями нервової системи, зокрема організації нейронних зв'язків у мозку людини. Це визначає тип її психічної саморегуляції, якою є темперамент.

•      Темперамент - «природний грунт», на якому відбувається  | процес формування окремих рис характеру, розвиток окремих А  здібностей людини. Від темпераменту залежать динамічні особливості характеру людини, стиль її поведінки.

       За цього типу впертості поведінка дитини не переходить із предметного плану в міжособистісний. Такий перехід відбувається у трьох перших типів, і в них упертість отримує підтримку від моти­ву самоствердитися.

       Упертість не є вродженою рисою характеру. Характер людини - це складний синтез конкретного типу вищої нервової системи, типу темпераменту, що переважає, а також життєвого досвіду, умов життя, впливу найближчого оточення й виховання.

• Поради батькам

       Усі ми хочемо, щоб наші діти в дорослому віці мали незалежний критичний розум, були в змозі приймати важливі рішення, керую­чись власними, а не чужими інтересами, чи не так? І вперті діти мо­жуть бути успішніші в цьому за будь-кого іншого, бо від народжен­ня мають незламний внутрішній стрижень. Батьки лише мають не зраджувати духовному зв'язку, яким вони пов'язані з дітьми, не піддаватися спокусі змушувати дитину будь-що підкорятися їхньо­му авторитету, пам'ятати, що вперті діти можуть бути справжнім скарбом - адже вони енергійні, наполегливі, радо приймають ви­клик і беруть на себе відповідальність.

       Проте як на повсякденному рівні зберегти в дітей ці чудові якості й водночас заохотити їх до співпраці, підтримувати гармо­нійну атмосферу в родині? Пропонуємо до вашої уваги поради Лори Маркхем (Laura Markham), клінічного психолога Колумбійського уні­верситету (Нью-Йорк, США).

       Більшість батьків упевнені, що слухняність - необхідна якість для дітей. Проте цю думку варто піддати сумніву. Усі хочуть вихова­ти відповідальну, помірковану, контактну, старанну дитину, здатну чинити правильно, навіть якщо це складно. Але поняття «слухня­ність» цього не передбачає! Порівняйте установки «Чиню правиль­но, бо я цього хочу» (моральність) і «Роблю щось, бо мені так ка­жуть» (слухняність) - відчули різницю?

      Гіркий приклад, що ілюструє поняття слухняності: у 1934 році у промові до групи молоді Адольф Гітлер стверджував: «Ми хо­чемо, аби наш народ був слухняним, тож ви маєте практикувати слухняність». Відповідно до досліджень швейцарського психоло­га та психоаналітика Еліс Міллер (АІісе Miller) усі провідні фігури Третього Рейху були змалку привчені до слухняності, виховані в родинах, де слухняність була найпершим правилом поведінки. Усі знають, до чого це призвело: сліпа покора тиранічному ліде­рові, масова втрата внутрішнього морального коду, мільйони безневинних жертв.

       Отже, слухняність не завжди є бажаною поведінкою, до якої необхідно прагнути. Позаяк інколи слухняність означає, що дитина виконує те, що їй каже хтось доросліший чи сильніший, - без запи­тань, усупереч переконаності у протилежному або на шкоду іншим чи самій собі. Звичайно, батьки мають наполя­гати на тому, щоб діти слухались, коли їхньому життю може загрожувати небезпека, - напри­клад, брати за руку, переходячи вулицю, втри­мувати, коли ті намагаються схопити гострий край ножа або гарячу праску. Але при цьому батьки мають «хапати за руку» не дітей, а са­мих себе, коли йдеться про буденні речі, та пам'ятати найважливі­ше: слухняність є результатом довіри, а не зламаної волі!

      Кожні люблячі мама й тато прагнуть дитячої довіри, що наро­джується зі спілкування, емоційного зв'язку, емпатії - але в жод­ному разі не зі сліпої слухняності з остраху покарання чи через без­думність. А крім того, розумні батьки воліють, щоб їхня дитина була внутрішньо дисциплінованою, вміла брати на себе відповідальність за свої рішення, а головне — була здатна розрізняти, хто вартий щи­рої довіри й захоплення, а хто - ні.

      Пам'ятайте, що вперта дитина зазвичай прагне про все дізна­ватися на власному досвіді, експериментально перевіряти все, про що їй кажуть. Тож якщо немає серйозної небезпеки для життя чи здоров'я дитини, варто дозволити їй отримати бажаний досвід, за­мість того, щоб намагатися контролювати її дії.

      Не забувайте також, що вперта дитина частіше й інтенсивні­ше, ніж інші діти, випробовуватиме вас «на міцність» - саме так вона вчиться, опановує світ. Частіше усміхайтеся, повсякчас нага­дуйте собі про психологічні особливості вашої дитини і зберігайте спокій, аби запобігти хронічній нервовій втомі та погіршенню ва­ших взаємин.

       Уникайте протистоянь та боротьби за владу в родині, встанов­люючи певні чіткі порядки. У такому разі ви виглядатимете не дик­татором, а просто виконавцем правил - таким самим, як і дитина.

•  Якщо дитина засмучена - допомо­жіть їй виразити біль, страх, розчаруван­ня, аби вони розчинилися. Відтак дити­на буде готова слухати і слухатися вас. При цьому, звичайно, ви маєте бути прикладом у всьому, чого вчите дитину - адже навіть якщо діти не роблять те, що ви кажете, вони, зрештою, завжди роблять те, що ви робите.

      Більшість упертих дітей борються за повагу. Тож якщо ви щиро поважатимете вашу дитину - вона не матиме потреби відчайдуш­но захищати свою позицію. Також дуже добре, якщо дитина будь-що відчуватиме, що її розуміють, - утім, хіба не зі всіма людьми так? Тож навіть якщо ви бачите, що в певній ситуації бажання дитини не­доречне й не може бути задоволене, - покажіть їй, що ви на її боці, що розумієте її, а відтак разом знайдіть компроміс. Спільний пошук рішення, коли обидві сторони у виграші, утримує вперту дитину від «вибуху» та розвиває в ній надважливу здатність - конструктив­но домовлятися.