Поради батькам "Загартовування дітей вдома"

Основні оздоровчі моменти щодо відновлення сил та поліпшення стану здоров’я дітей відбуваються влітку. 

Саме в цей час діти максимально повинні бути на свіжому повітрі. Використати цей період необхідно дбаючи про повноцінне загартування повітрям, сонцем і водою. 

Загартування - один із найважливіших заходів профілактики захворювань, зміцнення здоров’я дітей.

Важливою умовою загартування є послідовність і систематичність проведення різних процедур. До водних і сонячних ванн діти можуть переходити лише після того, як звикнуть до повітряних ванн. До обливання можна переходити тільки тоді, коли вони звикнуть до обтирання, а до купання - коли звикнуть до обливання.

Загартування повітрям:

• повітряні ванни в приміщенні (діти мають їсти, гратися і спати в теплу погоду при відчинених вікнах);
• повітряно-сонячні ванни (на прогулянках, які організовуються кожного дня по два-рази). 

Проводити прогулянки слід за будь-якої погоди. При загартуванні повітрям дуже важливо правильно одягати дитину, відповідно до сезону і погоди, щоб забезпечити їй вільну рухливість і необхідний тепловий комфорт. Важливо стежити, щоб діти не перегрівалися.

Загартування водою:

• обтирання (починати загартування водою можна з вологого обтирання (1-2 хвилини) спочатку з рук та шиї. Далі - обтирати до пояса, потім ноги. Температура води від +32 градусів до С +20 градусів С;
• обливання (після прогулянки також можна обливати ноги дітей нагрітою на сонці водою з поліетиленових пляшок);
• купання (у гумових басейнах, встановлених на подвір’ї чи на майданчиках).

Загартування сонцем:

Дітям рекомендується короткотривале перебування на сонячній ділянці. Вкрай обережно сонячні ванни проводяться дітям від 1 до 3 років.

• перші сонячні ванни треба приймати при температурі повітря не нижче +18 градусів С. Тривалість їх не повинна перевищувати 5 хвилин (далі додавати по 3-5 хвилин, поступово доводячи до години);
• загорати можна часто, але нетривало, кращий час для засмаги у середній смузі - від 9 години ранку до 12 і 16-18 годин;
• приймати сонячні ванни найкраще ранком, коли повітря особливо чисте і ще не занадто пекуче, а також ближче до вечора, коли сонце хилиться до заходу;
• не рекомендується загоряти безпосередньо перед їжею і відразу після неї, сонячні ванни можна приймати через 30-40 хвилин після сніданку, а закінчувати не менш ніж за годину до чергового прийому їжі;
• під час відпочинку або розмови з дітьми не можна садити або ставити їх обличчям до сонця; 
• абсолютним протипоказанням до проведення сонячних ванн є температура повітря +30 градусів С;
• слід пам’ятати, що водні процедури дітям проводять після сонячних ванн, а не до них.

Деякі поради батькам  для проведення ігор з дітьми та занять з фізичної культури

Влітку використовуються такі спортивні ігри, як бадмінтон, городки, ігри з м’ячем з елементами футболу та баскетболу; рухливі ігри (з ходьбою, бігом, рівновагою; з повзанням і лазінням; з киданням і ловлею предметів; зі стрибками; на орієнтування у просторі).

Під час літньої спеки ігри з бігом або стрибками доцільно організовувати у другій половині дня, у затишку.

Влітку заняття з фізкультури мають відрізнятися динамічністю, швидкою зміною діяльності. Не треба забувати і про ранкову гімнастику. Влітку ранкову гімнастику обов’язково проводити на повітрі. В теплу погоду діти мають робити гімнастику в трусиках і майках, по можливості, босоніж.

Крім оздоровчого ефекту, фізичні вправи діють тренувально на організм дитини, збільшують розумову і фізичну працездатність, дозволяють збільшити рівень фізичних якостей, впливають на формування і подальше удосконалення життєво важливих рухових умінь і навичок (плавання, ходьба на лижах і т.д.).

Регулярне застосування фізичних вправ і загартовуючих факторів покращує життєвий тонус організму, загальний стан імунної системи, функції вегетативних систем та працездатність

Порада "Як залучити дітей до елементарної господарсько- побутової праці( прибирання іграшок)"

Варто зауважити, що в людський мозок не закладена функція підтримки чистоти і порядку. Це навички, які дитина набуває в процесі виховання. У психології це називається «засвоєнням культурного досвіду».

Як привчити дитину до порядку — одне з найпопулярніших батьківських запитань.

Потрібно усвідомити два простих правила:

Перше правило

Закликати сина або дочку до порядку в кімнаті немає сенсу, якщо ви самі його не підтримуєте. Основа виховання — особистий приклад. Якщо татові брудні шкарпетки живуть своїм життям, якщо мама не застеляє вранці ліжко й всі дружно збирають в раковині брудний посуд — для дитини це приклад, ідеал порядку. Вимагати від неї іншої поведінки нелогічно й нечесно.

Друге правило

Пізно вчити дітей стежити за чистотою в будинку, якщо звичка прибирати речі не сформувалася в ранньому дитинстві. Не буває «занадто рано»: поняття про чистоту і порядок закладаються у дітей досить рано: коли малюк починає ходити, розбірливо говорити і вже усвідомлює себе самостійною особистістю.

Прагнення до порядку не є природною потребою, тож цю звичку треба формувати. Спочатку варто робити це разом, але це буде спільною грою: мама прибирає, а дитина повторює. Але майте на увазі, що при першій нагоді вона знову все розкидає. І не тому, що дитина не вихована й робить це на зло, просто розкидати іграшки це також цікава гра.

А ось нагадувати про те, що треба прибрати у себе в кімнаті, повісити одяг в шафу, а підручники скласти в портфель, доведеться ще довго. Насправді мало хто з дітей організований настільки, що їм не потрібно нагадувати про такі речі.

Вікові особливості привчання до дисципліни 2-3 роки

Щоб уникнути конфліктів з приводу неприбраних іграшок, батькам малюків доведеться прийняти факт: 2–3 роки — не той вік, коли чистота в кімнаті наводиться без нагадувань. Наберіться терпіння.

Дітям комфортніше перебувати в хаосі, це їх спосіб організації простору. Але це не означає, що з цим треба змиритися.

Якщо в сім’ї діють певні норми і правила, прищеплюйте їх і дитині.

У цьому віці прибирання — це захоплива гра. Для малюка важливий час, проведений разом з мамою. Придумайте гру, результат якої — чиста і прибрана кімната.

Ініціатором прибирання виступає мама, а дитина допомагає. Не присоромлюйте дитину, якщо вона просить допомогти з прибиранням іграшок.

Якщо ви бачите, що чадо проявляє ініціативу і починає прибирати іграшки або допомагати зі справами по дому — не відштовхуйте, не висміюйте та не критикуйте. Звичайно, 3-річний малюк не зітре пил ретельно. Але спроби варті похвали. Підтримуйте дітей і заохочуйте. Нехай у дитини буде своя ганчірочка або совочок. Дітям у віці «я сам» це важливо.

Нехай спільне прибирання стане звичкою і ритуалом. Ви повинні робити це разом регулярно, а не час від часу.

І ще один дуже важливий момент: чим більше роздратування і агресії буде виходити від дорослого з приводу «розкиданих всюди речей та іграшок», тим менша ймовірність того, що порядок колись стане природною внутрішньою потребою. Тож якщо ви хочете прищепити дитині любов до чистоти та порядку — наберіться терпіння.

Консультація для батьків "Роль гри у вихованні дитини"

Конвенція ООН про права дитини закріплює право дітей на ігри. Тому кожна дитина, незалежно від умов, часу, відчуваючи потребу у грі, повинна мати гарантовані можливості для реалізації власних ігрових задумів. Провідний вид діяльності дітей дошкільного віку - сюжетно-рольова гра. Її вплив на формування соціальної компетентності дошкільника полягає у тому, що завдяки ігровому наслідуванню і рольовому перевтіленню дитина знайомиться з нормами і моделями людської діяльності та взаємовідносин, які стають зразками для її власної поведінки. Гра - провідна діяльність дошкільнят, в якій вони виконують ролі дорослих, відтворюючи в уявних ситуаціях їх життя, працю та стосунки.

Важливе значення гри полягає в тому, що діти в невимушеній формі, відтворюючи світ дорослих, засвоюють моральні норми, отримують уявлення про професійні та сімейні ролі. Гра забезпечує розвиток у дошкільників рухових, розумових та мовленнєвих навичок. Діти, відображаючи в грі різні сторони життя та особливості діяльності дорослих, поповнюють і уточнюють свої знання про навколишній світ, вчаться співпереживати і відрізняти вимисел від реальності.

Дитяча самостійна гра має ряд особливостей: Гра являє собою відображення дітьми навколишнього життя дій, діяльності людей, їх взаємовідносин в обстановці, створюваної дитячою уявою (У грі кімната може бути і морем, і лісом, і станцією метро, і вагоном залізниці). Діти надають обстановці те значення, яке обумовлено задумом і змістом гри. Гра має самодіяльний характер (Діти є творцями гри, її творцями. Вони, як уже зазначалося, відображають у ній свої знання про відомі їм життєвих явища і події, висловлюють своє ставлення до них).  У грі дитина поєднує і взаємопов'язує образ, ігрові дії і слова (Це не зовнішні ознаки гри, а сама сутність. У грі дитина живе діями і почуттями зображуваного героя. Діти не грають мовчки, навіть, коли дитина грає одна, вона розмовляє з іграшкою, веде діалог з уявним учасником гри, говорить за себе і за маму, за лікаря і хворого і т.д. За допомогою мовного спілкування в грі діти обмінюються думками, переживаннями, уточнюють сенс і зміст гри). 

Для успішної організації сюжетно-рольових ігор дітей необхідно дотримуватися  вимог до гри:  кожна дитина повинна вміти виконувати будь-яку роль тієї чи іншої гри (мінятися ролями);  вживати ввічливі слова - необхідна умова культури спілкування;  ігровий матеріал має бути привабливий і розміщений у доступних для дітей місцях;  не забороняти дітям виявляти свою ініціативу щодо гри, а навпаки, всіляко підтримувати її. Але щоб діти гралися, батькам радимо створювати удома  належні умови, а саме: виділяти достатньо часу та місця для гри; забезпечувати дітей різноманітними іграшками та іншим ігровим матеріалом; збагачувати малюків яскравими різноманітними враженнями та позитивним життєвим досвідом; формувати належні ігрові вміння на кожному віковому етапі; вчити спілкуватися з ровесниками; бути уважними, чуйними, тактовними щодо своїх однолітків.

Консультація "Сім'я - джерело виховання дитини"

Середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом матеріальної й емоційної підтримки, засобом збереження і передавання культурних цінностей від покоління до покоління є сім'я. Найважливішою умовою родинного виховання є міцний фундамент оім'ї, який базується на авторитеті батька і матері, подружній вірності чоловіка і дружини, їхній любові до дітей, відданості обов'язку їх виховання, повазі й любові до батьків і материнському покликанні жінки.    Сім'я має прищепити шанобливе ставлення до традицій, звичаїв, обрядів, історії та культури свого народу. Це потребує злагоджених зусиль сім'ї з усіма виховними закладами.    Особливе місце в родинному вихованні належить матері. Саме вона має найсильніший вплив на дітей, особливо у сфері духовно-морального виховання. Без материнського тепла і ласки діти виростають похмурими, замкненими, злостивими, впертими, схильними до девіантних вчинків. Не меншу роль у родинному вихованні відіграє і батько, особливо коли йдеться про виховання хлопчиків. Повністю реалізувати свої виховні функції батько і мати можуть лише тоді, коли мають авторитет у дітей.     Правильно налагоджене розумове виховання в сім'ї покликане не лише допомогти дітям нагромадити знання, а й сформувати науковий світогляд, оволодіти основними розумовими операціями (аналізом, синтезом, порівнянням). Батьки мають також навчити дітей слухати, висловлювати свої думки усно і письмово, рахувати, працювати з книгою, комп'ютером тощо, тобто готувати їх до розумової діяльності.    Родинне виховання завжди здійснюється в реальному житті і трудовій діяльності сім'ї, що невід'ємна від праці всієї держави. Тому трудове та економічне виховання за своєю суттю є родинно-державним.    Успіх родинного виховання значною мірою залежить від організації домашнього побуту. Педагогічну цінність становить доцільно організований родинний побут, в якому немає нічого зайвого, оскільки кожна річ і кожен предмет має своє призначення, своє місце. Затишна домашня обстановка облагороджує дітей. Наявність у них тільки потрібних предметів привчає до акуратності, ощадливості та бережливості.    В умовах сім'ї важливу роль відіграє також естетика побуту: кімната, в якій живе дитина, речі, що оточують її, одяг. Усе це має бути простим, зручним, гігієнічним і привабливим, сприяти розвитку художнього смаку, створенню хорошого настрою.    Повноцінне сімейне виховання можливе у повноцінній здоровій сім'ї. Якщо сім'я є неповною, не має достатніх матеріальних, комфортних житлових умов, це значно ускладнює процес виховання дітей. Негативно позначається також невміння батьків знаходити адекватні вікові дитини прийоми і методи виховання, неузгодженість виховного впливу на дітей.    Немало сучасних батьків допускають помилки у вихованні дітей. Сім'ї, в яких ростуть так звані важкі діти, з точки зору педагогіки поділяють на педагогічно неспроможні, педагогічно пасивні й антипедагогічні.    Отже, сім'я здійснює різноспрямоване виховання підростаючого покоління. Ефективність цього процесу залежить від здатності батьків уникати помилкових впливів на дітей.