середа, 17 січня 2024 р.

Інформація для батьків "Профілактичні щеплення їх роль для здоров'я дітей "

Вакцинація є найефективнішим і безпечним методом профілактики важких, життєзагрожуючих інфекційних захворювань, таких як: туберкульоз, дифтерія, правець, поліомієліт, кір, вірусний гепатит В та інші.

ВООЗ стверджує, що «за винятком чистої питної води, ніщо, навіть антибіотики, не зробили істотного впливу на зниження смертності, як вакцинація». Завдяки вакцинації щорічно можна попередити більш ніж 2,5 мільйонів дитячих смертей у всьому світі.

Вакцини – одні з найбільш ефективних і економічно-виправданих медичних та соціальних досягнень людства.Їх вводять здоровим і хворим людям, щоб попередити інфекційне або онкологічне захворювання, викликане мікробами, вірусами або токсинами. Ефективність вакцинації залежить від колективного імунітету. 95% охоплення населення профілактичними щепленнями забезпечує колективний імунітет. Тільки при такому охопленні щепленнями не виникають спалахи епідемії вакцинокерованих інфекцій.

В Україні відповідно до календаря профілактичних щеплень кожна людина отримує обов’язкові щеплення проти десяти інфекційних захворювань.

Вакцина БЦЖ захищає дітей перших 2-х років життя від важких форм туберкульозу, туберкульозного менінгіту і дисемінованого туберкульозу легень.

У першу добу після народження проводиться вакцинація проти вірусного гепатиту В, вкрай важкого захворювання, при якому вражається печінка і виникають хронічний гепатит із печінковою недостатністю або рак печінки – гепатокарціноми. Вакцина отримана методом генної інженерії, не містить вірусу, безпечна й ефективна. Вакцинація з 3-4 щеплень захищає від хвороб печінку довічно. Дуже важливо зробити ці щеплення дитині до початку сексуального життя та проведення хірургічних або стоматологічних маніпуляцій, попередити можливі інфікування вірусом.

Вакцинація дітей проти дифтерії, правця, кашлюку, поліомієліту, гемофільної інфекції типу B починається на першому році життя, ревакцинації проводяться в 18 місяців, 14 та 16-річному віці. Після 16 років ревакцинація проти дифтерії та правця проводиться 1 раз у 10 років. Ці інфекційні захворювання вкрай важкі, вони можуть бути причиною смерті, інвалідизації, важких ускладнень. Єдиний метод профілактики – це щеплення.

Особливо небезпечний кашлюк у дітей першого року життя, так як його перебіг нетиповий, з зупинкою дихання, з високим ризиком для життя, тому вакцинація кашлюку починається в 2-х місячному віці. Дуже важливо, щоб батьки, члени сім’ї були щеплені проти кашлюку.

Кашлюк – це захворювання висококонтагіозне, один хворий може інфікувати від 12 до 15 осіб. На кашлюк хворіють діти і дорослі

Кір – це вкрай важке захворювання, етіотропного лікування не має. Небезпечно ускладненнями: пневмонія, енцефаліт.

Вірус епідемічного паротиту викликає ураження ендокринних залоз і призводить до безпліддя у чоловіків.

Вірус краснухи може бути причиною енцефаліту, захворювання суглобів, синдрому вродженої краснухи, якщо дитина інфікується внутрішньоутробно.

Крім десяти профілактичних щеплень, в Україні діти можуть отримати захист проти ротавірусної інфекції, пневмококової та менінгококової інфекцій, проти грипу, папіломовірусної інфекції. Ротавірусний гастроентерит у дітей з 6 тижнів до 6 місяців – це важке інфекційне захворювання, що супроводжується інтоксикацією, блювотою і діареєю, зневодненням. Діти з цією інфекцією отримують лікування в інфекційному стаціонарі.

Охоплення вакцинацією на рівні 95% населення країни дає можливість забезпечити повноцінний захист населення від спалахів та епідемій інфекційних хвороб, яким можна запобігти щепленнями – це називається колективним імунітетом. ВООЗ застерігає, якщо рівень охоплення населення країни щепленнями падає, то це створює сприятливі умови для поширення інфекційних хвороб та спалахів епідемій.

 Роблячи щеплення, ви захищаєтесь від інфекційного захворювання, відмовляючись від вакцинації – ризикуєте здоров’ям та життям!

четвер, 11 січня 2024 р.

Консультація для батьків "Мова дорослого- зразок для дитини!"

Маля навчається говорити завдяки слуху й здібності до наслідування. Відомо, що дитина дошкільного віку легко наслідує неправильну вимову дорослих, передає місцеву говірку, діалектизм, вульгаризм. Яскрава виразна мова дітей залежить від мови дорослих.

Правила, які варто пам'ятати
  • Якщо до Вас звернулись із запитанням, відповідайте ввічливо, повним реченням. Чітко вимовляйте слова і звуки, говоріть так, щоб було зрозуміло.
  • Уважно вислуховуйте поради старших - так і Вас вислуховуватимуть Ваші діти
  • Вітайтеся при зустрічі з друзями, знайомими і привчайте це робити своє маля. Слова привітання чи прощання промовляйте доброзичливо, з посмішкою - теж саме буде робити Ваш син чи донька.
  • Вчіть дитину звертатися до дорослих на «Ви».
  • Не забувайте вибачитися за допущену недоречність у поведінці. Дякуйте за надану Вам допомогу, турботу, увагу - навчайте цьому дитину.
  • Повсякчас в мові використовуйте чарівні слова: «будь ласка», «дякую», «прошу», «вибачте», «на все добре», «дозвольте», «смачного», «до побачення», «доброго дня», «на все добре», тощо.
  • Не розмовляйте голосно у транспорті, на вулиці, у громадських місцях - те ж саме буде робити Ваш малюк.
Запам'ятайте!

Ваша дитина буде лагідна, чуйна, уважна, правильно говорити при спілкуванні з іншими, якщо Ви станете для неї взірцем!

Діти завжди наслідують своїх батьків!

вівторок, 2 січня 2024 р.

Консультація "Дитяча впертість : як чинити батькам?"

 Дитяча впертість буває кількох типів:


 

  • упертість надмірної вимогливості - причина криєтьсяв дуже суворому й вимогливому вихованні дитини. У тако­му випадку батькам варто більш самокритично поставити­ся до себе. Слід проявляти більше довіри до самостійності дитини, поважати її інтереси, захоплення;

 

  • упертість розбещеності - навпаки, батькам треба поси­лити вимогливість до дитини, не потурати всім її «хочу». Але й різкі виховні зміни в таких випадках теж небажані;

 

  • упертість «покинутої» дитини - батькам варто приділя­ти дитині більше уваги.
  • Усі три згадані типи впертості є захисною реакцією дитини на неадекватне ставлення дорослих до неї. Адже в кожному випадку дитина стикається зі зневажливим ставленням до власної самостій­ності: у неї не вірять, їй не довіряють. Тож усі три типи ставлять зав­дання перед дорослими: треба змінювати ставлення членів сім'ї до дитини та одне до одного.
  •      Утім існує ще один тип упертості дитини. Він пов'язаний з особливостями нервової системи, зокрема організації нейронних зв'язків у мозку людини. Це визначає тип її психічної саморегуляції, якою є темперамент.
  •      Темперамент - «природний грунт», на якому відбувається  | процес формування окремих рис характеру, розвиток окремих А  здібностей людини. Від темпераменту залежать динамічні особливості характеру людини, стиль її поведінки.

         За цього типу впертості поведінка дитини не переходить із предметного плану в міжособистісний. Такий перехід відбувається у трьох перших типів, і в них упертість отримує підтримку від моти­ву самоствердитися.

         Упертість не є вродженою рисою характеру. Характер людини - це складний синтез конкретного типу вищої нервової системи, типу темпераменту, що переважає, а також життєвого досвіду, умов життя, впливу найближчого оточення й виховання.

  • Поради батькам

         Усі ми хочемо, щоб наші діти в дорослому віці мали незалежний критичний розум, були в змозі приймати важливі рішення, керую­чись власними, а не чужими інтересами, чи не так? І вперті діти мо­жуть бути успішніші в цьому за будь-кого іншого, бо від народжен­ня мають незламний внутрішній стрижень. Батьки лише мають не зраджувати духовному зв'язку, яким вони пов'язані з дітьми, не піддаватися спокусі змушувати дитину будь-що підкорятися їхньо­му авторитету, пам'ятати, що вперті діти можуть бути справжнім скарбом - адже вони енергійні, наполегливі, радо приймають ви­клик і беруть на себе відповідальність.

         Проте як на повсякденному рівні зберегти в дітей ці чудові якості й водночас заохотити їх до співпраці, підтримувати гармо­нійну атмосферу в родині? Пропонуємо до вашої уваги поради Лори Маркхем (Laura Markham), клінічного психолога Колумбійського уні­верситету (Нью-Йорк, США).

         Більшість батьків упевнені, що слухняність - необхідна якість для дітей. Проте цю думку варто піддати сумніву. Усі хочуть вихова­ти відповідальну, помірковану, контактну, старанну дитину, здатну чинити правильно, навіть якщо це складно. Але поняття «слухня­ність» цього не передбачає! Порівняйте установки «Чиню правиль­но, бо я цього хочу» (моральність) і «Роблю щось, бо мені так ка­жуть» (слухняність) - відчули різницю?

        Гіркий приклад, що ілюструє поняття слухняності: у 1934 році у промові до групи молоді Адольф Гітлер стверджував: «Ми хо­чемо, аби наш народ був слухняним, тож ви маєте практикувати слухняність». Відповідно до досліджень швейцарського психоло­га та психоаналітика Еліс Міллер (АІісе Millerусі провідні фігури Третього Рейху були змалку привчені до слухняності, виховані в родинах, де слухняність була найпершим правилом поведінки. Усі знають, до чого це призвело: сліпа покора тиранічному ліде­рові, масова втрата внутрішнього морального коду, мільйони безневинних жертв.

         Отже, слухняність не завжди є бажаною поведінкою, до якої необхідно прагнути. Позаяк інколи слухняність означає, що дитина виконує те, що їй каже хтось доросліший чи сильніший, - без запи­тань, усупереч переконаності у протилежному або на шкоду іншим чи самій собі. Звичайно, батьки мають наполя­гати на тому, щоб діти слухались, коли їхньому життю може загрожувати небезпека, - напри­клад, брати за руку, переходячи вулицю, втри­мувати, коли ті намагаються схопити гострий край ножа або гарячу праску. Але при цьому батьки мають «хапати за руку» не дітей, а са­мих себе, коли йдеться про буденні речі, та пам'ятати найважливі­ше: слухняність є результатом довіри, а не зламаної волі!

        Кожні люблячі мама й тато прагнуть дитячої довіри, що наро­джується зі спілкування, емоційного зв'язку, емпатії - але в жод­ному разі не зі сліпої слухняності з остраху покарання чи через без­думність. А крім того, розумні батьки воліють, щоб їхня дитина була внутрішньо дисциплінованою, вміла брати на себе відповідальність за свої рішення, а головне — була здатна розрізняти, хто вартий щи­рої довіри й захоплення, а хто - ні.

        Пам'ятайте, що вперта дитина зазвичай прагне про все дізна­ватися на власному досвіді, експериментально перевіряти все, про що їй кажуть. Тож якщо немає серйозної небезпеки для життя чи здоров'я дитини, варто дозволити їй отримати бажаний досвід, за­мість того, щоб намагатися контролювати її дії.

        Не забувайте також, що вперта дитина частіше й інтенсивні­ше, ніж інші діти, випробовуватиме вас «на міцність» - саме так вона вчиться, опановує світ. Частіше усміхайтеся, повсякчас нага­дуйте собі про психологічні особливості вашої дитини і зберігайте спокій, аби запобігти хронічній нервовій втомі та погіршенню ва­ших взаємин.

         Уникайте протистоянь та боротьби за владу в родині, встанов­люючи певні чіткі порядки. У такому разі ви виглядатимете не дик­татором, а просто виконавцем правил - таким самим, як і дитина.

  •  Якщо дитина засмучена - допомо­жіть їй виразити біль, страх, розчаруван­ня, аби вони розчинилися. Відтак дити­на буде готова слухати і слухатися вас. При цьому, звичайно, ви маєте бути прикладом у всьому, чого вчите дитину - адже навіть якщо діти не роблять те, що ви кажете, вони, зрештою, завжди роблять те, що ви робите.

        Більшість упертих дітей борються за повагу. Тож якщо ви щиро поважатимете вашу дитину - вона не матиме потреби відчайдуш­но захищати свою позицію. Також дуже добре, якщо дитина будь-що відчуватиме, що її розуміють, - утім, хіба не зі всіма людьми так? Тож навіть якщо ви бачите, що в певній ситуації бажання дитини не­доречне й не може бути задоволене, - покажіть їй, що ви на її боці, що розумієте її, а відтак разом знайдіть компроміс. Спільний пошук рішення, коли обидві сторони у виграші, утримує вперту дитину від «вибуху» та розвиває в ній надважливу здатність - конструктив­но домовлятися.

четвер, 21 грудня 2023 р.

Поради батькам "Ігри з водою та піском"

Ми підготували для вас невелику добірку активностей з піском і водою, які допоможуть провести час весело і з користю.

Рекомендації для батьків:
встановіть довірливі стосунки з дитиною;
включіть себе в гру ("гра з самим собою", прояв емоцій, привернення уваги до піску яскравими іграшками, потішками, які зроблять гру яскравішою і веселішою тощо).
не пригнічуйте ініціативу дитини.

Ігри з водою:

Гра "Кораблики".
Потрібна широка ємкість з водою. Ви можете разом з дитиною зробити кораблик зі шкаралупи від горіхів, шматочків пінопласту, травинки, з паперу, можна взяти пір’я. Дитині пропонується запустити свій кораблик і дути на нього, щоб він плив як по морю, заодно попрацюєте над диханням. Можна в процесі гри дути і робити вир руками.
Можна зробити річку з фольги: з фольги робимо доріжку з бортиками, підключаємо шланг з водою і пускаємо човники.

Гра «Плаває або тоне».
Візьміть таз з водою і предмети різної "плавучості" (пір 'я, ґудзики, шматочки тканини, камінці тощо). Опускайте їх у воду один за одним і спостерігайте, як вони будуть поводитися у воді - що залишиться на поверхні, а що піде на дно. Поясніть дитині чому одні предмети тонуть, а інші залишаються на поверхні.

Гра «Кульки у воді».
Одну ємність наповніть водою і покладіть у неї тенісні кульки. За допомогою ситечка виловлюйте кульки і складайте їх у суху ємність.

Гра з губкою.
Для цієї гри знадобляться дві ємкості і поролонова губка. Покажіть дитині, як за допомогою губки можна переносити воду з однієї ємності в іншу. Запропонуйте дитині зробити це самостійно. Інший варіант: використовуйте замість губки дерев 'яну ложку.

Гра «Дощик».
Візьміть кілька іграшок, наберіть води в маленьку лійку і запропонуйте дитині полити іграшки, уявити, що пішов дощик. Після того як дощик закінчиться, дайте дитині маленький рушник і запропонуйте витерти іграшки.

Робимо в контейнері «міні підводний світ».
Пластиковий контейнер (або великий таз) наповніть водою, підфарбуйте його харчовим барвником у блакитний колір, запустіть туди пластикові або гумові іграшки, рослини, камінчики. Можна пускати кораблики, підкорювати океани і придумувати різні сюжетні ігри;

Гра з кольоровим льодом.
Зробіть кольоровий лід, покладіть його в контейнер з водою. Можна спостерігати, як він тане або виловлювати його ситечком;

Гра «Чарівні розмальовки».
Для цієї гри знадобляться – серветка паперова або рушник, фломастери та ємкість з водою. Паперову серветку складаємо у форму листівки. Всередині листівки малюємо малюнок. Закриваємо листівку і занурюємо в воду.

Малюємо за допомогою пульверизатора:
Пульверизатори наповніть фарбою (розведений водою харчовий барвник або гуаш), прикріпите кілька листів ватману і дайте волю дитячій фантазії.

Ігри з піском:

«Граємо разом».
Навчіть дитину торкатися пісок руками; копатися в піску совком, лопаткою;
вставляти в пісок палички, гілочки, листики, камінці; топтати і розкидати пісок, ліпити паски з мокрого піску, використовуючи різні формочки;

Гра "Я печу, печу".
Дитина разом з батьками "випікає" з піску різноманітні вироби (булочки, пиріжки, тортики). Для цього використовуєте різноманітні формочки, насипаючи в них пісок, утрамбовуючи їх рукою або совочком. Пиріжки можна "випікати" і руками, перекладаючи мокрий пісок з однієї долоньки в іншу (якщо дія недоступна дитині, то виконуєте її при спільно). Потім дитина "пригощає" пиріжками маму, тата, ляльок).

Гра "Парканчики".
Дитина руками (за показом або при спільних діях) ліпить парканчики по колу. За таким парканом можна заховати тварин, ляльок, машинки, тощо.

Гра "Чарівні відбитки на піску".
Дорослі і дитина залишають відбитки своїх рук і ніг на мокрому піску, а потім домальовують їх або доповнюють камінчиками, щоб вийшли веселі мордочки, рибки, пташки, морських тварин, тощо) малювати паличкою, пальцем різні фігури, букви, цифри; насипати купки; будувати печери;

Гра "Хованки для мишки".
Дитина разом з дорослим копає невеликі ямки - норки руками або совочком. Потім, як приклад, мама бере іграшкову мишку в руки, імітуючи її писк. Потім її "мишка " пробирається в кожну норку і хвалить дитину за те, що вона зробила для неї чудові будиночки. Будиночки можна робити і для інших іграшок - зайчиків, лисенят, ведмежат тощо) залишати сліди на мокрому піску;

Гра "Топчемо доріжки".
Мама разом з дитиною крокують по піску, залишаючи сліди, при цьому можна використовувати слова такої потішки: "Великі ноги йшли дорогою: То-о-п, то-о-п, то-о-п. Маленькі ніжки бігли по доріжці: Топ-топ-топ! Топ! Топ-топ-топ! Топ! " Дорослий і дитина можуть змінювати цю гру, зображуючи того, хто може залишати великі і маленькі сліди. Великі сліди залишає клишоногий ведмідь. Маленькі сліди залишить після себе маленька білочка) заривати предмети;

Гра "Вгадай на дотик"
Попросіть дитину закрити очі, а ви в цей час ховаєте в пісок іграшку. Завдання дитини знайти в піску іграшку і відгадати на дотик, що це. Якщо дитина не називає іграшку. Вимовляйте самі: "Ура, ти знайшов ведмедика (зайчика)" закопувати руку; будувати місто тощо.

Гра «Малювання піском».
Малювання піском (пісочна анімація) останнім часом стало надзвичайно популярним. Таке заняття знімає стрес, дозволяє розслабиться як дорослій так і дитині, сприяє формуванню позитивних емоцій. Малювання відбувається безпосередньо пальцями по піску, що сприяє розвитку сенсорних відчуттів, розслабляє і гармонізує, а так само сприяє розвитку двох півкуль (оскільки малювання відбувається двома руками).

Гра « Піщаний конус».
Візьміть руки дитини в свою руку. Вільною рукою випускайте пісок з горсті, щоб він падав у долоньки дитини. Поступово в місці падіння піску утворюється конус, що росте у висоту і займає все більшу площу в підставі. Якщо довго сипати пісок на поверхню конуса то в одному, то в іншому місці, виникають "спливи", рухи піску, схожі на течію води. Дитину приваблює рух піску. Розповідайте дитині під час проведення дії - "Пісочок сиплеться, пісочок розсипається".

Шановні батьки, організовуючи гру, пам’ятайте!
Спроби відразу встановити контакт або нав’язати певні види діяльності без урахування доступного вашій дитині рівня комунікації (спілкування) можуть створити атмосферу нерозуміння. Тому спочатку не повинно бути ніяких мовленнєвих інструкцій, дитині надається повна свобода. Далі активне включення дорослого в діяльність, що дає дитині зрозуміти переваги спільної роботи з дорослим.

понеділок, 4 грудня 2023 р.

Поради батькам «Не заважайте дитині міркувати»

 Пізнавальний досвід дитини набуває якісно нової структури. Він стає чимдалі краще впорядкованим, системним, організованим. Проявом цього виступає прагнення дитини до осмислення сприйманого, тобто до його пояснення і навіть тоді, коли в неї недостатньо для цього знань. Розуміння причинності, доступне дитині, неухильно зростає протягом дошкільного віку. Істотний перелом настає приблизно в 5 років. Розвиток розуміння причинності йде у кількох напрямах:



- від усвідомлення зовнішніх причин до виділення прихованих, внутрішніх;

- недиференційоване, глобальне розуміння причин стає більш диференційованим і точним;

- відображається не одинична причина явища, а узагальнена закономірність (причини, фактори, умови).

У пошуку відповіді дитина незвичайним чином об'єднує об'єкти, ознаки і властивості, використовує аналогії, намагаючись пояснити невідоме за допомогою відомого. На допомогу приходять міркування дошкільника, що виконують важливі функції: допомагають йому зрозуміти надмірний обсяг інформації при обмежених знаннях, об'єднати різноманітні і незрозумілі явища в єдине ціле, знайти пояснення оточуючому світові.Міркування грунтуються на чуттєвому досвіді, на знайомих літературних творах. Їм властива конкретна образність. Особливістю таких пояснень є анімізм (одухотворення неживих предметів). Так, Ж. Піаже ставив перед дітьми питання «Звідки приходить вітер? Як він починається?» Діти 4-5 років вважають вітер результатом людського дихання. У Верна запитували «Чому корабель не тоне? Він важче за камінь, але не тоне?. Його відповідь: «Корабель розумніше, ніж камінь. ...Він не робить того, чого не повинен робити».


В об'єктах вона вирізняє найяскравіші і не завжди істотні ознаки, що приводить до незвичайних, на погляд дорослого, висновків. Зокрема, таких: «Діти ходять, котики ходять, а квіточка не ходить,- розмірковує Сергійко, у нього ніжки померли, їх у землю закопа- ли...».
У розвитку мислення дитини слід забезпечувати гармонійне поєднання його мотиваційних та операційних компонентів. Формування мотиваційних компонентів пов'язане із задоволенням та розвитком пізнавальних потреб малюка. Загальними умовами формування у дитини пізнавальної мотивації є демократичний стиль виховання (Лісіна М. І.), позитивне, тепле, інтимне, емоційно забарвлене і виразне ставлення дорослого (В. К. Котирло), діалогічне спілкування з ним. Створення атмосфери доброзичливості, відвертості, емоціональної піднесеності, радості у спілкуванні дошкільника з дорослим сприяє дитячій ініціативі та самостійності. Ставлення дорослого до дитячих питань багато в чому визначає подальший розвиток мислення. Відповіді на них повинні стимулювати мислення дитини, розвивати її самостійність, пізнавальну активність. Байдуже ставлення дорослого до питань дитини, або негативна реакція на них різко знижує пізнавальну активність дошкільника.

Адекватним педагогічним прийомом є організація спільного з дорослим чи однолітками пошуку відповідей у процесі експериментування, міркування, спостереження. Дорослому важливо проявити терплячість і розуміння незвичайних пояснень, які дає дошкільник, підтримуючи його прагнення проникнути у сутність предметів і явищ, встановити причинно-наслідкові зв'язки, взнати приховані властивості.

Наприклад, для розвитку допитливості у ранньому віці рекомендуються малюнкові завдання типу «Чим відрізняються?», «Що змінилось?», «Плутанини». Для молодших дошкільників можуть використовуватись завдання, розв'язання яких вимагає активних перетворень обстежуваних предметів: лабіринти, мозаїки, конструктори. Дитина при підтримці дорослого складає загадки, плутанини. 

Консультація «Причини виникнення порушення мовлення»

Порушення мовлення у дітей – це розлади мовної діяльності, які перешкоджають повноцінному спілкуванню та соціальній взаємодії.


Мовлення формується не з вимови першого слова, а з народження дитини. На нього впливають безліч факторів:

фізичний розвиток (недостатня рухливість губ, вади у будові мовних органів, родова травма мовної зони голови);

психологічні аспекти (затримка психічного розвитку);

оточення (грамотно побудовані розмови батьків).

Дизартрія. До 6 років мовлення швидке, малюк поспішає щось сказати, ковтає закінчення, розмовляє невиразно. Він гіперактивний, емоційний, легко збудливий.

Часто зустрічається у логопедичній практиці стерта форма дизартрії. Їй властиві невиразне мовлення та погана дикція. Причина виникнення – перенесене кисневе голодування під час пологів чи інша перинатальна патологія. Дитина після важких пологів може не кричати або крик у неї більш приглушений, ніж у інших дітей, до грудей не прикладається, має аритмічне дихання, неспокійна.

Гіпомімія. У старшому віці може виявитись гіпомімія – ослаблення виразних рухів обличчя. Тобто артикуляційний апарат не розвинений. Дитя мало рухає губами.


Протилежністю гіпомімії є спастичні лицьові конвульсії: м’язи напружені через порушення нервово-м’язової активності.

Гіперсалівація — ще одна поширена проблема у дітей: підвищене вироблення слини, яку дитина не встигає ковтати під час імпульсного вираження своїх думок.

Діагностика

Порушення мовлення в дітей діагностуються при елементарному спостереженні за їх щоденними здібностями. Лікар може виявити деякі відхилення від норми, провівши дитині серію спеціальних логопедичних тестів. У домашніх умовах показником можуть бути тести на координацію, оскільки вільне, добре поставлене ​​мовлення можливе лише у скоординованому тілі.

Тест №1: дитина стоїть рівно, заплющує очі, піднімає одну ногу, потім другу. У віці 3-4 роки вона може утриматися в такому положенні на кілька секунд.

Тест №2: у цьому ж віковому періоді дитина здатна стрибати на одній нозі та вміє перескакувати перешкоди. Є шанс це перевірити. Існує також перевірка на влучення в ціль м’ячем.

Якщо тести на координацію відхиляються від норми, необхідно звернутися за консультацією до дитячого невролога.

Лікування порушень мовлення

Важливо, щоб батьки вчасно провели логопедичне відновлення, аби виправити мовленнєву ваду. Інакше вона може залишитися на все життя.

Якщо у дитини нерозбірливе, спішне мовлення, то завдання батьків у цей період — грамотно скоригувати словесні ескапади свого чада і сформувати у нього повільнішу вимову: вчити вимовляти з пам’яті чотиривірші голосно і чітко.

Якщо не займатись подібними коригуваннями, то будь-який дефект може залишитися на все життя.



середа, 29 листопада 2023 р.

Консультація для батьків «Прибираю іграшки сам»

Ми не маємо права вимагати від дитини те, що самі не виконуємо.

Поясніть дитині, для чого потрібне прибирання.Часто діти самі навіть і не здогадуються, навіщо ми, дорослі, виконуємо певні дії.

Тому варто закцентувати увагу дитини на чистоті, як на результаті. поясніть, що набагато зручніше пересуватися по кімнаті, коли іграшки на поличках, а не під ногами. Скажіть, що набагато швидше можна відшукати улюблену машинку, якщо вона лежить на своєму місці. Розкажіть, як вам приємно знаходитися в чистій кімнаті. Тоді малюк з більшим ентузіазмом займеться прибиранням!

Зробіть прибирання веселою грою. Нам, дорослим, часто буває важко заставити себе зробити прибирання в квартирі. А ми хочемо, щоб дитина з радістю приступила до такого “веселого” завдання. Тому пригадаймо, що гра – це провідна діяльність в дитинстві, і використаймо це! Необхідно перетворити нудне прибирання іграшок в захоплюючий квест “віднайди всі машинки”, “де сховався лев”. Або влаштуйте змагання “хто швидше заповнить корзину”. Ввімкніть веселу музику, переодягніться у чарівників чи перетворіться у роботів і складайте речі в комод так, як робили би це вони!

Постійність і послідовність – ваші помічники! Щоб прибирання іграшок, складання речей в шафу, миття своєї кружки після чаю стали звичними справами, про які не потрібно нагадувати, будьте послідовними у цих правилах і вимогах. Якщо з найменшого віку ви будете кожен день демонструвати дитині, як скласти іграшки перед сном, то з часом малюк почне це робити сам. крім того для нього це стане звичкою, своєрідним ритуалом, нормою повсякденного життя.

Допомагайте дитині! Почніть разом, або нехай почне дитина, а ви допоможіть закінчити. Не слід одразу вимагати у дитини повної чистоти без вашої допомоги. Таким способом ви лише відіб’єте бажання!

Ніколи не використовуйте прибирання в якості покарання. Тоді у дитини сформується ставлення до прибирання як до чогось негативного і неприємного. А тоді вам уже не так просто буде змусити навести порядок.

Хваліть і заохочуйте дитину. Акцентуйте увагу на стараннях і на чистоті, яка стала у кімнаті.

Не перевантажуйте дитину прибиранням! Пам’ятайте, що до певного віку діти не знають поняття “треба”, “мушу”, вони роблять лише те, що цікаво і “хочу”. Тому зважайте на можливості і вміння дитини, на її зацікавленість. Але і не спускайте багато з рук. Пам’ятайте, що все має бути в міру!!

Консультація для батьків: «Небезпечні іграшки: чому міни можуть виглядати як звичні речі та як захистити дитину»

  Шановні батьки! Сьогодні безпека наших дітей — це тема номер один. Ворог підступний, і одна з найбільших небезпек, яка може чатувати на де...